Сегодня в смт Братське 29.03.2024

Перша розмова Зеленського і Байдена - що далі: сигнал Путіну і вихід із глухого кута щодо Донбасу

Перша телефонна розмова між президентами США та України нарешті відбулася. До того ж першим до Володимира Зеленського зателефонував Джо Байден. Не можна заперечувати, що обірвати паузу Вашингтон спонукала військова російська активність біля українських кордонів і загострення ситуації на Донбасі. Це підтверджує і низка телефонних розмов по лінії міністрів оборони і закордонних справ.

Москва сигнал почула. Погрози щодо бомбардування Києва і прямого залучення російської армії до захисту "братського народу Донбасу" змінилися підготовкою до спільних російсько-білоруських військових навчань "Запад-2021". Тепер, коли увага міжнародного співтовариства прикута до російських військових маневрів поблизу українських кордонів, загроза можливого широкомасштабного вторгнення Росії відкладена. Принаймні поки що.

Але головної проблеми це не вирішує — нормандський формат у повному глухому куті. Очільник МЗС РФ Сергій Лавров закликає Францію та Німеччину "привести Україну до тями". Дмитро Кулеба відповідає, що "до тями треба приводити Росію". Натомість Берлін і Париж у спільній заяві закликали обидві сторони до стриманості та негайної деескалації напруженості, наче це Україна стягує війська до кордонів із Росією.

Гарним поштовхом для Німеччини і Франції нарешті прокинутися могла б стати активізація України на треку США-Канада-Велика Британія, що вже відбувається. Проте однієї телефонної розмови між Зеленським і Байденом, і коментарів, що американський президент захоплюється своїм українським колегою, тут замало. Треба наповнити українсько-американський порядок денний стратегічним змістом. А це перш за все реформи і боротьба з корупцією. Тоді зможемо отримати більшу підтримку США і навіть перший за понад 20 років візит американського президента до Києва.

ТСН.ua розпитав українських і американських експертів про підсумки і наслідки першої телефонної розмови Зеленського і Байдена.

Альона Гетьманчук, директорка Центру "Нова Європа":

Дзвінок Джо Байдена Зеленському став, безперечно, важливим політичним сигналом підтримки на тлі накопичення Росією сил і засобів вздовж українського кордону. Сам факт дзвінка частково спростував повідомлення про те, що така розмова може відбутись лише за умови певних дій президента Зеленського в контексті реформ.

Водночас, варто наголосити, що незважаючи на те, що дзвінок став можливим у п’ятницю передусім завдяки безпекововій ситуації, акцент з американського боку робився на ньому передусім на реформах. Іншими словами, дзвінок прискорив Путін, але говорили на ньому про Зеленського. Зокрема, про важливість конкретних результатів (deliverables) саме у питанні антикорупційної, судової реформ та деолігархізації.

Під час дзвінка, наскільки розумію з наявної інформації, була спростована ще одна річ. А саме висловлене Зеленським в інтерв‘ю каналу HBO припущення, що Байден недостатньо добре володіє ситуацією в Україні. Впевнена, що Байден розвінчав це припущення під час розмови і продемонстрував непогану поінформованість і на рівні подій, і на рівні конкретних прізвищ і назв.

За результатами розмови хотілося б сподіватись, що контакт між лідерами України та США буде більш сталим, безвідносно до того, чи зберігатиметься загроза вторгнення Росії чи ні. Зеленського з Байденом поєднує те, що обидва президенти вірять в силу персональних контактів для розвитку міждержавних відносин. Таким чином важливі формати взаємодії, які б сприяли розвитку таких відносин.

А що стосується загрози російського вторгнення, хочеться сподіватись, що  її наявність дозволить дещо деполітизувати Україну у Вашингтоні, перевести її із розряду внутрішньополітичного питання знову у зовнішньополітичне, яким воно було до президентства Трампа і відомої історії з імпічментом

Ганна Шелест, директорка програми безпекових студій Ради зовнішньої політики "Українська призма":

Якихось великих наслідків першої телефонної розмови президентів України і США очікувати не варто. По-перше, це політичний сигнал, враховуючи Росію і певним чином європейських партнерів. Паралельно за декілька днів у нас відбулися такі ж розмови на рівні міністрів оборони, закордонних справ, а також голови ОПУ Андрія Єрмака з радником президента США з питань нацбезпеки Джейкобом Салліваном. Це підкреслює, що США уважно слідкують за скупченням російських військ біля наших кордонів. Тобто, США на всіх рівнях хочуть надіслати сигнал, що вони з нами.

По-друге, диявол, як завжди, в деталях. Дуже важливо, як Сполучені Штати за підсумками цієї телефонної розмови підкреслили зв’язок між боротьбою з корупцією, реформами та безпекою. Це те, про що завжди говорили від передвиборчої кампанії Байдена, і що серйозно відрізняється від попередньої адміністрації Трампа. Тому наслідок цієї телефонної розмови в тому, наскільки українська сторона почула те, що їм хотіли сказати з Вашингтона.

Візит Байдена до Києва, на який так розраховує Україна, залежатиме від дуже великої кількості нюансів. Це епідеміологічна ситуація у світі загалом, і в Україні зокрема. Якщо США активними темпами вакцинуються, вони не зможуть відпустити президента, якщо його і безпека делегації не буде гарантована. Тому я б не дивувалася, що це також може зіграти певну роль. Вагому роль гратиме і політична складова, наскільки Україна почула ті сигнали, які надіслав Вашингтон. Хоча можна очікувати, що США будуть представлені делегацією на серйозному рівні. Сумнівів у цьому немає. Але чи буде це президент залежатиме не в останню чергу і від нас самих.



Чи означає активізація на американському і британському напрямках, що Франція і Німеччина відіграватимуть меншу роль? І так, і ні. Ми бачимо, що вага США і Великобританії у безпековому вимірі, пов’язаному з Україною, збільшується. У кожного з них для цього є свої внутрішні мотиви. Нещодавно Лондон вийшов зі своєю глобальною стратегією (оборонною і зовнішньополітичною, яка передбачає ядерне стримування і протидію Росії та Китаю — Авт.). Тому це і в їх інтересах, якщо можна так сказати. Інше питання, що Німеччина і Франція поки що вважають себе посередниками в нормандському форматі. Вони завжди обмежуються в заявах. Впливають на це звичайно і вибори у Німеччині і Франції. Вони поки що не вирішили, що будуть кращими для їх внутрішньополітичного порядку денного настільки різкі антиросійські заяви.

Стівен Пайфер, колишній посол США в Україні, старший науковий співробітник Brookings Institution:

Президент Байден використав свій дзвінок до президента Зеленського, щоб підтвердити підтримку США України перед лицем російської агресії, так само як і підтримку реформ та антикорупційних заходів. Російські військові маневри вздовж кордонів України майже напевно вплинули на час телефонного дзвінка. Зауважте також, що телефонна розмова президентів відбулася в той самий час, що і телефонні розмови між держсекретарем Блінкеном та міністром Кулебою, міністром оборони Остіном та його українським колегою Тараном, генералами Міллі та Хомчаком, а також радником з питань нацбезпеки Салліваном та головою ОПУ Єрмаком. Ця низка дзвінків також мала на меті надіслати Москві сигнал про високу зацікавленість з боку США та підтримку України.

Я не думаю, що Вашингтон спробує перебрати на себе ініціативу з боку Німеччини та Франції щодо посередницького врегулювання на Донбасі. Важливо тримати їх залученими. Німці, зокрема, зіграли ключову роль у підтримці санкцій Європейського Союзу проти Росії. В інтересах Києва - підтримувати пряму залученість Берліна та Парижа. Що було б можливо, так це більш активне залучення США на підтримку німецьких та французьких зусиль, особливо, якщо б таке залучення сприяло виходу з сьогоднішнього глухого кута.

Володимир Дубовик, директор Центру міжнародних досліджень при Одеському національному університеті І. І. Мечникова:

Буде дивно заперечувати можливий зв’язок між загостренням ситуації на Донбасі та цілою низкою міжнародних контактів України з західними партнерами, зокрема зі Сполученими Штатами. Можна також сказати, що всі, хто зателефонував до Байдена з американського боку, готували підґрунтя для його дзвінка. Хоча, думаю, якщо б не було загострення і стягування російських військ до українських кордонів, пауза між Києвом і Вашингтоном на найвищому рівні тривала б і надалі. Проте в Білому домі вирішили, що треба дзвонити зараз, бо більше відкладати не можна. Я не з тих, хто говорив, що відсутність розмови між Зеленським і Байденом сигналізує про якусь кризу, і не зводив стан двосторонніх відносин лише до персональних розмов чи візитів. Водночас можу сказати, що Байден трохи перетримав паузу. Можна надсилати сигнали щодо реформ і деолігархізації, тримати паузу, щоб Київ спочатку зробив щось суттєве, а потім телефонувати. Але інший вагомий трек - це завжди безпека, оборона, Донбас і Крим. І розвести ці два треки важко.

Пауза в контактах породжувала сумніви в Києві, в Москві, а чи дійсно Вашингтон підтримує Україну, незважаючи, що формально підтримує, з'явився новий законопроєкт "Про сприяння партнерству в галузі безпеки" (Ukraine Security Partnership Act) тощо. Тобто, є безліч сигналів, що стратегічна підтримка є. Але часто людям треба, щоб подзвонив особисто президент США.



Я не хочу сказати, що ця пауза спонукала Росію до якихось більш активних дій. Не думаю. Якщо й є зв’язок між російською ідеологічною і військовою кампанією та Байденом, то це власне двосторонній трек Вашингтон-Москва і фраза Байдена, що Путін — "вбивця". Одразу після цих слів я вказав на ризик, що Москва почне тиснути на Україну. Тому, так, це своєрідний сигнал Москви Вашингтону.

Чи можна тепер говорити про особисту зустріч Зеленського і Байдена? Чи то візит Байдена до України, чи Зеленського до Білого дому? Останній візит американського президента до України був 2008 року - приїздив Джордж Буш. До нього у 2000 році — Білл Клінтон. Тобто, за останніх два десятиліття було всього два візити американського президента до України. У заяві Білого дому за підсумками телефонної розмови радника з нацбезпеки Джейка Саллівана з главою ОПУ Андрієм Єрмаком були слова про "активізацію стратегічного партнерства США і України". Першим кроком до цього могло б стати відродження Комісії Кучма-Гор, започаткованої в середині 90-х.

І наостанок, чи виникає якийсь новий формат щодо Донбасу після активізації контактів зі США, Великою Британією та Канадою? Це буде якийсь паралельний новий нормандський чи атлантичний? Я не певен. Великою помилкою американської дипломатії було свого часу відсунутися від участі в такому форматі. У 2014 році перша зустріч відбулася в Женеві, де був держсекретар Джон Керрі. Америка мала б там залишатися. Але в адміністрації Обами тоді вирішили, що Україна ближча до Європи, тому це скоріше питання до Франції і Німеччини. Зараз щось відкручувати назад, створювати новий чи розширювати нормандський формат вже не так просто. Тому я думаю, що коаліція США-Канада-Велика Британія ситуативна.

По материалам: https://tsn.ua/exclusive/persha-rozmova-zelenskogo-i-baydena-scho-dali-signal-putinu-i-vihid-iz-gluhogo-kuda-schodo-donbasu-1759765.html

Смотрите также